«Процес підвищення якості правосуддя, як і будь-якої якості взагалі, – це процес безперервний» — Олександр Мамалуй, заступник Голови Верховного Суду

Війна змінила сприйняття та пріоритети українців. Не є винятком і судова система України. З початку повномасштабного вторгнення в «судове законодавство» внесена низка змін, спрямованих на поліпшення, а той і просто створення можливості здійснювати правосуддя в непростих для України умовах. Водночас залишаються системні проблеми, які потребують вирішення якнайшвидше і вже в нових реаліях.

Про основні виклики для судової влади сьогодні, про вплив на здійснення правосуддя розвитку технологій, про те, чи варто відновлювати військові суди, в інтерв’ю для «Юридичної практики» розповів заступник Голови Верховного Суду, суддя Касаційного господарського суду у складі ВС Олександр Мамалуй.

— Назвіть, будь ласка, які, на ваш погляд, три основні виклики постали перед судовою гілкою влади у 2024 році?

— Перший виклик, звісно, як і для всієї країни, — це жорстока й виснажлива війна. Здійснення правосуддя в умовах війни — великий виклик не тільки для Верховного Суду, а і для всієї судової системи.

Окрім того, другий за рахунком, але не за значущістю виклик — це те, що ми називаємо жорстким кадровим голодом у судовій системі. Станом на 1 березня 2016 року в Україні був 9 071 суддя, а станом на сьогодні — 4 841. За останні десять діб одинадцятьох звільнили, двоє суддів, на превеликий жаль, померли.

9 071 і 4 841 — це велика різниця. І це ми порівнюємо тільки з 2016 роком, а не з 2013-м, для прикладу.

Тож кадрові втрати значні. А що з поповненням? Ми спостерігаємо, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує кадрові процедури, Вища рада правосуддя вносить рекомендації про призначення суддів. Указу Президента про призначення суддів з лютого 2022 року не було жодного. Очікуємо, що в найближчій перспективі призначення суддів відбудеться та вони, хоча б частково, втамують той кадровий голод.

І третє — ми на сьогодні починаємо спостерігати певне падіння привабливості посади судді для потенційних кандидатів на ці посади. Для цього є багато причин, але сприйняття посади судді у 2001 році й те, яке є зараз, та відповідно, привабливість таких посад через десятиліття є різними. Це проблема, над якою нам також потрібно думати.

— Ви зазначили, що є рекомендації ВККС і подання ВРП, але самих призначень суддів немає. Із чим це можна пов’язати, на вашу думку?

— Точної інформації в мене немає. Триває війна, і там, в Офісі Президента, боротьба з ворогом — першочергове завдання, і мабуть, на інше зараз бракує ресурсу. Це моє припущення, я не знаю точно.

— А чи не повʼязано це з нещодавніми кадровими змінами в Офісі Президента, зокрема, щодо людини, яка займалася питаннями судової влади?

— Поки що зарано робити такі висновки. Подивимось, як буде далі. Якщо будуть позитивні зміни й підуть укази про призначення, це буде дуже добре, бо немає кому працювати.

— А які саме виклики можете визначити для Верховного Суду і вирішенню яких питань ви особисто приділяєте найбільше уваги?

— У нас ті самі виклики, як і в усієї судової системи. У Верховному Суді також тепер тільки 158 суддів, з них декілька відряджені до роботи в інших органах, зокрема у ВРП. Кадрове питання, кадровий голод — це і наша проблема також. Як судовий орган найвищої ланки Верховний Суд повинен опікуватися проблемами всіх судів — усіх юрисдикцій та інстанцій. Ми повинні допомагати у вирішенні всіх цих питань і брати на себе цю відповідальність, що в умовах значного відтоку кадрів і з Верховного Суду — доволі проблематично.

— Чи є в цих питаннях взаєморозуміння у Верховному Суді?

— На мій погляд, взаєморозуміння є, триває постійний внутрішній діалог між суддями, керівництвом Верховного Суду. Ми можемо із чимось погоджуватися, із чимось — не погоджуватися, але жодних внутрішніх конфліктів немає.

— Щодо зовнішніх комунікацій. Чи є розуміння і бачення інших гілок влади щодо того, що потрібно судовій гілці влади? Як війна змінила пріоритетність завдань щодо вдосконалення системи правосуддя?

— Цим питанням займається безпосередньо Голова Верховного Суду, і, наскільки мені відомо, вся ця комунікація проходить дуже конструктивно та взаєморозуміння також є. Є спільне бачення. Але війна зобов’язує обирати пріоритетні напрями, серед них — оборона країни. Ми всі розуміємо, що основні зусилля законодавчої і виконавчої влади спрямовані насамперед на протистояння агресору.

— Верховний Суд має забезпечувати єдність судової практики. Чи вдається це? Чи необхідні вдосконалення, нові механізми, новий інструментарій?

— Можу сказати тільки одне, чого, мабуть, ніхто ще не казав, а я скажу: якщо в законі напишуть, що судді повинні літати — літати вони не стануть. І тому ніякої єдності судової практики ніколи не було і ніколи не буде. Ця утопічна ідея була свідомо запроваджена авторами судової реформи 2010 року. Для чого? Саме для того, щоб отримати додатковий важіль контролю над судовою владою: ти віддаєш наказ, який абсолютно неможливо виконати, а потім все життя караєш і критикуєш людину за його невиконання — такий тактичний прийом добре відомий. На жаль, таке формулювання збереглося і під час реформи 2016 року, існує воно і зараз. Утім, у Законі України «Про судоустрій України» 2002 року цієї фантастики не містилося, там було написано те, що можна зробити, і те, що майже повністю було здійснене, — Верховний Суд забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. Це можливо, це ми могли б зробити, якби мали інструментарій, який був у Верховного Суду до 2010 року, — право надавати роз’яснення судам нижчих інстанцій щодо застосування законодавства. Не вказівки, як треба розглядати конкретні справи, не вказівки, як оцінювати докази, а саме як застосовувати ту чи іншу норму матеріального та процесуального права. Тоді ми змогли б забезпечити однакове застосування. А єдність судової практики — це й неможливо і, на мій погляд, шкідливо, бо ця концепція обмежує незалежність судді під час розгляду конкретної справи.

— Ви бойовий офіцер і маєте відповідний досвід. На вашу думку, чи є потреба у відновленні військових судів? І чи можливо це зробити під час війни? Дискутують про спеціалізацію суддів і про спеціальні суди.

— Моя думка не змінювалася із часів АТО — це потрібно було робити ще тоді. Ще році у 2015-му ця потреба стала нагальною. Вони були ліквідовані під час судової реформи 2010 року, потім розпочалася війна. Військові суди повинні бути, і відновлювати їх потрібно було ще позавчора. Зараз це не робиться, мабуть, тому, що ту систему майже неможливо відновити, а нової концепції ще не розробили. Цьому треба приділяти увагу, адже армійські відносини всередині структури дуже специфічні і для того, щоб їх розуміти, треба бути військовим. Наші військові заслуговують на справедливе правосуддя. Я не кажу, що цивільна система його не забезпечує, але система військових судів точно зможе забезпечити. Бо ці нюанси іноді не дуже зрозумілі, а військовий зрозуміє це дуже просто.

— У стані війни це можливо?

— Все можливо в стані війни. Якби була політична воля, організаційні спроможності. Значних витрат це не потребує, на мій погляд. І я вважаю, що всі ці побоювання, які озвучувалися у 2010 році, щодо того, що це неправильно й не відповідає принципу верховенства права, що людина складає дві присяги і має дотримуватися суддівської присяги та виконувати накази командування, — це доктринерство і начотництво.

— Яка ситуація з розглядом господарських справ, зумовлених особливостями воєнного стану та воєнної промисловості? Чи є специфіка, яка потребує створення окремого суду?

— 99,9 % справ — це таємні справи. Тому що все одно якийсь таємний складник у цих відносинах є. Поки що господарські суди повністю із цим справляються, оскільки специфіка військових правовідносин майже нівельована загальногосподарськими правовідносинами, які все ж є первинними. Таких справ не дуже багато, і я не думаю, відверто кажучи, що військові суди саме для цього потрібні. Але для кримінальних, цивільних, адміністративних справ вони потрібні.

Повну вертикаль ми не створимо, та й не треба зараз. Під час війни все спрощується — від військової форми одягу до державних інституцій. Ерзац-система військових судів. Якщо вона хоч така буде створена, це вже буде на користь. Нехай буде якийсь центральний суд, наприклад, у Києві і виїзні сесії по всій країні. Нехай вони, може, будуть при окремих командуваннях, при родах військ… Багато різних концепцій. Я всі підтримую, тільки нехай їх створять, а далі практика покаже, як саме буде зручніше працювати. Якщо Верховна Рада України матиме фідбек від військових судів у процесі їх роботи, тоді можна буде оперативно внести зміни й підлаштувати систему під нашу реальність, яка змінюється постійно.

— Ваше ставлення до ініціативи скасування Господарського кодексу України? Як зазначають представники господарських судів, це може призвести до подальшої ліквідації системи цих судів.

— Я проти скасування Господарського кодексу, однак мій основний аргумент, чому я проти, — що працює, те не чіпай. Ніяких додаткових витрат існування Господарського кодексу поряд із Цивільним не несе. Колізії між ними настільки малозначні, що вони, мабуть, мають тільки доктринальний характер. Тобто вони здебільшого цікаві не правозастосувачам, а науковцям. А щодо ліквідації господарської юрисдикції, я не думаю, що це відбудеться. Вона існувала до ухвалення Господарського кодексу, існуватиме, якщо його скасують, і після. Ми памʼятаємо часи, коли не було адміністративної юрисдикції, господарські суди працювали та справлялися з усім навантаженням і з податковими спорами. Потім адміністративна юстиція була створена, і з того часу почалися розмови про ліквідацію господарської юрисдикції, але я не думаю, що це є нашою перспективою найближчих часів. Не буде такого. А якщо все ж таки скасують Господарський кодекс — будемо працювати за Цивільним кодексом, нічого страшного.

— Ситуація з ІР-судом.

— Як не було, так і немає.

— Може є якісь запобіжники повторення такої ситуації?

— Насамперед ця ситуація зумовлена припиненням діяльності ВККС у 2019 році. І це мало багато наслідків, у тому числі й щодо функціонування ІР-суду. Здається, що всі зробили свої висновки. Далі вже питання, мабуть, більш до регламенту і взагалі до ВККС, тому що це ж вони опікуються конкурсами. І я так розумію, що в них є певні пріоритети: вони повинні забезпечити здійснення судочинства в апеляційній інстанції, бо там дуже кричуща ситуація з кадрами в багатьох судах, призначити суддів у суди першої інстанції. Це, звісно, їхній пріоритет. А створення нового ІР-суду, можливо, колись буде. Але сказати, що це під час війни така нагальна потреба, мабуть, все ж таки не можна. Ми маємо обирати пріоритети — те, що нам допоможе або як мінімум не завадить вистояти. Відволікати ресурс Комісії, який і так обмежений, зараз не на часі.

— Ситуація зі штучним інтелектом. Рішення КГС ВС і реакція на цю ситуацію адвокатського середовища. Яка Ваша думка, чи можуть адвокати апелювати до суду за допомогою використання ШІ?

— Коментувати рішення не буду. Але якщо йдеться про те, чи можуть адвокати використовувати ШІ для того, щоб створювати документи, які вони подадуть у судовому процесі, то, мабуть, також тільки практика буде критерієм істини. Хай спробують, а ми подивимось, як це вплине на загальну ситуацію із судочинством, чи збереже воно риси, які в нього мають бути, – справедливість і безпосередність.

— Зараз в інших країнах у правосудді застосовується ШІ, і практика різна. Україну в цьому плані теж називають однією з перспективних. За цим майбутнє?

— Я особисто як правник, і як просто людина належу до тих, хто дуже позитивно сприймають усі технологічні зміни, які відбуваються в суспільстві. Що менше люди ходять до суду, то краще. Якщо вони зможуть отримати від держави більше послуг (а правосуддя – це фактично теж державна послуга – справедливість у формі судового рішення), якщо вони зможуть отримати справедливість, не виходячи з дому, і ми при цьому дотримаємось усіх принципів судочинства та зможемо їх забезпечити, це буде прекрасно. Якщо зручно людям — це вже добре.

— Як можна підвищити якість правосуддя? Що мають зробити самі судді, політики, адвокатська спільнота?

— Процес підвищення якості правосуддя та і будь-якої якості взагалі — це процес безперервний, тому що завжди є що покращувати. Судді мають бути фаховими, вони не повинні ставитися до своєї професії, як до діловодства. Вони вирішують людські долі, навіть якщо розглядають господарські спори: це все одно долі, просто у вигляді власності, корпоративних прав, грошей. Люди ухвалюють рішення, укладають договори. І тому безперервно треба підвищувати свій професійний рівень. Стосовно довіри до суду я вже казав, що відновлення чи підтримання рівня довіри — це також безперервний процес. Як би ми не обирали суддів, як би їх не перевіряли, все одно тільки практика, їхня служба суспільству буде критерієм, чи правильний цей вибір. А от заздалегідь сказати, кого ми обираємо, ми не можемо. Зараз, під час війни, звісно ж, все це важко дуже, але треба триматися. Є і вигорання в суддів, і озлоблення на те, що хай що вони роблять, усе одно вони погані, всі їх сварять, критикують. Є таке, на жаль. Взагалі в суспільстві зараз у всіх нерви, у всіх поганий психологічний стан, тому що війна, втрати. Багато хто втратив рідних, друзів, оселі. Але треба триматися, що ще робити…

Бесіду вів Анатолій Гвоздецький

Джерело фото: https://pravo.ua/

«Юридична практика»

Юридична практика, 08 квітня 2024 року